Ця сила укріплена і на вірі. Капелани – це ті безстрашні душпастирі, які вселяють у душі наших воїнів надію та любов, а також віру в Бога і в нашу спільну перемогу, розповіли у Тернопільсько-Зборівській єпархії УГКЦ.Отець Петро Сачко – молодший лейтенант капеланської служби, капелан 80-го окремого батальйону 105-ї бригади ТрО під час короткої відпустки розповів, чого найбільше вчиться у наших захисників, як шукає підхід до військовослужбовців та ким передусім хоче бути для них.– Отче, як Ви прийшли у військове капеланство?– Як і для кожного українця, це був виклик війни. 24 лютого 2022 року більшість із нас, усвідомлюючи відповідальність за свої сім’ї та країну, роздумували: що я можу зробити в цій ситуації? Вже в березні я зголосився в курію Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, написав заяву про бажання служити в ЗСУ капеланом. Згодом отримав на це благословення.Оскільки капеланство донедавна було на волонтерських засадах, священники спочатку їздили в АТО до військових уділяли Святі Таїнства або привозили допомогу. А як інституція капеланство запрацювало щойно із січня 2023 року. Оскільки я не мав попередньо військового досвіду, то від Глави Церкви був делегований до ЗСУ, де пройшов належну підготовку. Мені присвоїли звання молодшого лейтенанта капеланської служби, і з квітня 2023 року, підписавши контракт, служу в Збройних силах України.– Які особливості капеланського служіння?– В умовах війни священник має йти до кожного військовослужбовця, тому що основне завдання капелана – бути поруч. Це щось подібне, як на Богоявлення священник ходить з благословенням, відвідуючи кожен дім, кожну оселю, уділяє благословення. На війні ж це потрібно робити постійно та бути завжди поруч з військовослужбовцями і в такий спосіб проводити своє служіння.– Як сприйняла те, що Ви стали капеланом, родина?– Раніше, коли ми їхали до військових, дружина розуміла, що я поїхав на кілька днів чи на тиждень, у теперішній ситуації – це випробування часом, тривалий період мої рідні живуть без тата, чоловіка, сина. Я майже пів року не приїжджав додому. Це зовсім інакші відчуття, коли їхав на короткий період, хоч і тоді було усвідомлення небезпеки. А тепер постійно перебуваєш під обстрілами. Тож розумію, що коїться в серці кожної дружини, матері, чиї рідні – чоловіки, діти, сини, брати воюють на фронті. Тому мені як капелану легко порозумітися з військовослужбовцями, бо я з ними, як-то кажуть, на одній хвилі.– Ким є військовий капелан для наших захисників?– Для кожного це індивідуальне поняття: хтось потребує сповідника, інший – порадника чи допомоги психолога, а хтось хоче це все отримати в комплексі, аби це був і порадник, і психолог, і людина, якій довіряє, висловлює свої прохання, і особа, через яку Бог зможе промовити до того чи іншого військовослужбовця.– Ви, як священник Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, повертаючись в умовний тил, відчуваєте духовну і матеріальну підтримку своїх парафіян, знайомих, співбратів у священстві?– Так, і проявляється це в розумінні, бажанні допомогти й молитовно підтримати. Якщо морально-духовним станом, життєвими проблемами військовослужбовців опікуються капелани, то повсякденне життя їхніх родин покладено на плечі парафіяльних священників. Відповідно й вони здійснюють духовний провід бійців та їх родин.Сьогодні важливою є підтримка молоді, яка, усвідомлюючи, що військові захищають їхнє майбутнє, вчиться, працює, волонтерить. Їхні моральні принципи, патріотична, християнська позиція нині дуже важливі, адже в майбутньому вони формуватимуть етичні норми нашого суспільства. Важливо, аби молоді патріоти чи молодіжні християнські спільноти в цих непростих обставинах несли у світ Слово Боже, шукали Творця. А наша парафіяльна молодь насправді чудова і завжди відгукується на потреби військових. Скажімо, днями з благословення архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія Семенюка мені передали позашляховик, який придбано за пожертви вірних архиєпархії, благодійників та осередків «Українська молодь – Христові» при парафіях Пресвятої Трійці та Покрови Пресвятої Богородиці Тернополя. Члени молодіжного руху на своїх парафіях провели благодійні ярмарки й отримані кошти передали для підтримки капеланського служіння.– Як ви допомагаєте боротися зі страхом смерті?– Передусім своєю присутністю показую, що Бог є разом з нами. Капелан, як і священник на парафії, – посередник між Богом і людьми. Відтак військовослужбовці, бачачи поруч духовну особу, розуміють, що є хтось, хто про них турбується і безнастанно підносить молитву до Всевишнього про захист та охорону. Багато в цьому питанні залежить також від командирів, як вони самі долають і мотивують своїх підлеглих поборювати страх чи небезпеку смерті.– Де Ви черпаєте сили, щоб не зневіритися?– Для мене особисто таким джерелом є щоденна Свята Літургія. Це найбільш важлива молитва для кожного християнина, а Пресвята Євхаристія – це таїнство, коли сам Господь Бог входить в наше серце. Тоді я відчуваю, що Господь є присутній в моєму житті, Він постійно зі мною.– Яка допомога зараз необхідна нашим захисникам?– Напевно, щоб ми в тилу розуміли, що їхня справа дуже важлива. Це слова вдячності, підтримки, співчуття і пам’ять про загиблих. Це знову-таки волонтерські справи. Прості вчинки, дрібні речі, якими ми користуємося кожного дня, передаючи їх на передову, показуємо небайдужість до їхніх повсякденних потреб. Але для них потрібно і щось більше – щоб ми змінювалися, щоб вони бачили, що ми гідні того, щоби за нас воювати.– Чи намагаються люди знайти духовне пояснення тому, що відбувається на війні?– Люди завжди намагаються знайти цьому якесь пояснення. Як на мене, щоб знайти відповідь на те чи інше запитання, потрібно краще знати свою історію. Маємо також усвідомлювати і бути готовими до протистояння не тільки сьогодні, а в майбутньому, але найкраще – перемогти ворога якомога швидше.– Багато захисників кажуть, що за останній рік зазнали невідворотних трансформацій. Як останні півтора року змінили Вас?– Більше цінувати те, що раніше, можливо, навіть і не помічаємо у щоденному житті… Це усмішки дітей, обійми дружини, спілкування з батьками; це, здавалося б, буденні речі – читання книжок, навчання, якесь захоплення, яким зараз не можу зайнятися. Хто був підприємцем, фермером, вони залишили все для того, щоби захищати нашу свободу. Військовий живе, розуміючи, що завтрашній день може і не настати. Відповідно це є стимулом, прокинувшись уранці, подякувати Богові за те, що новий день настав, і прожити його якомога краще.– Кажуть, що на війні немає атеїстів. Ви згідні з цим?– Кожен із нас в різному віці та в різні способи приходить до Бога, тоді й починає ставити запитання та шукати відповіді стосовно буття людини чи цінності життя, це зокрема відчутно на передовій. При цьому завжди дієвий приклад власної віри, власної дороги життя, або ж приклад інших побратимів, які є більш досвідчені в житті та допомагають розвіяти сумніви тієї чи іншої людини.– Наскільки потужною є сила молитви на передньому краї фронту?– Молитва – внутрішня розмова з Богом. Тому в умовах постійної небезпеки вона проявляється по-різному. На підсвідомому рівні військові згадують усе, що забулося, згадують ті перші молитви, які вчили з бабусею чи мамою. Але в більшості це крик душі або подяка Богові за те, що зберіг життя.– Інколи в житті трапляються такі речі, які, здавалося, неможливо пояснити розумом. Дехто їх називає дивами… Чи траплялися такі випадки у Вашому житті?– Напевно, для більшості військовослужбовців кожен день – диво. Коли ти їдеш в автомобілі і снаряд вибухає недалеко від твоєї машини, але ти залишаєшся живим, то як це можна назвати? Кожен військовий може навести десятки таких реальних випадків. Можна сказати, що кожне диво індивідуальне, хоча є чимало свідчень про те, як цілі підрозділи під час великої небезпеки залишилися живими.Подібне я пережив особисто. Одного разу ми були в машині і хотіли вже їхати, але мене покликав військовослужбовець – попросив про духовну розмову і молитву. Відповідно, я затримався. Саме в цей час відбувся обстріл. Ми сховалися в найближчій хаті. Авто понівечило так, що воно стало непридатним, але ми залишилися живі. Без сумніву, нас Бог зберіг.Ми не знаємо, як Бог хоче зберегти наше життя, і деколи називаємо дивом те, що насправді це великий Божий промисел.Тож віримо в наше військо, покладаймо надію на Бога, зростаймо в любові та продовжуймо вести бій по лінії свого фронту та пришвидшувати нашу перемогу!
